Хто стежить за новинами мого життя і блогу, знає: цього літа у нас сталося поповнення сімʼї – з України у Німеччину до нас перебрався наш улюблений котик Оранж. Я вже писала про його неймовірну подорож і про мої спроби дресирування після кількарічної розлуки… А зараз я хочу розповісти про його

Я прокинулася у солодкому сні.

Мені наснилося, що я танцюю танго.

Ось я стою у очікуванні… Ось він підходить… Ось бере мене за руку і торкається талії… Ось ми рухаємося прекрасно-ритмічно-синхронно… Наче вирізьблені статуетки по дні музичної скриньки…

І як лиш моя голова уві сні може відтворити те, що їй не вдається зробити

У минулий четвер ковдра пухнастого снігу встелила Берлін. А я несподівано помітила, що мені від цього «ніяк». Що неабияк мене здивувало: я дуже люблю сніг.

Я добиралася до клієнтки півтора години громадським транспортом. Зазвичай – швидше, але випав сніг, і мені трохи не повезло. Перед тим з 8:30 я була у

Світанок 31 грудня. О 4-й ранку (чи правильніше сказати, все ще довгої зимової ночі) мене розбудив божевільний крик і блакитне сяйво від поліцейської машини. Я навіть не стала визирати у вікно, що там таке трапилось… Цей крик – замість тисячі слів… Одразу зрозуміло: у наш далекий від світського престижу район

Мій божевільний 2025 добіг кінця. Я так боролася, так боролася… І, здається, я боролася, щоб попасти із вогню у полумʼя. Але це, мабуть, щоб загартуватися. І взагалі: проміжна станція – це ще не кінець.

Я продовжую наполегливо вчитися жити. Котрий рік поспіль вчуся, вчуся і ніяк не навчуся!.. Складається враження,

Іноді я відчуваю себе принцесою, яку ніхто не врятував. Принцесою, до якої не дійшов її благородний лицар, бо відмовився проживати своє життя. Принцесою, яка так довго сиділа у своїй вежі, що втратила надію бути врятованою, і мусила рятувати себе сама.

Під Новий рік я роками мала традицію – переглядати Шрека. Мов

Час все-рівно пройде…

Питання в тому, що ти зробиш у цей час із собою?

Питання в тому, що ти з ним зробиш?

Чим його наповниш? А про хвилювання, що він проходить, можеш забути. Він все-рівно пройде.

Колись я все смутилася, що моє обличчя виглядає надто юним:) Не по віку юним…) А це якось так

Так млосно-імлисто – у тому місці, де живе душа… Яскравими кольоровими іскорками переливається солодкий прозорий сум. Не важкий – не тягар. І не гіркий – не горе. Легкий, мов пірʼїнка. Прозорий, мов сніжинка. І солодкий, наче келих вина.

Щось невичерпане досі живе у моєму серці – всупереч здоровому глузду, всупереч всьому,

Мені вперше наснився сон німецькою мовою:) Нічого такого: колеги, робочий контекст… Але сам факт… Я вчила німецьку з дитинства! А потім викладала… Іноді бувала у Німеччині. І останні роки я тут… Але сон по-німецьки наснився вперше – за всі роки!

А потім мені наснилося море – бурхливе, розбурхане море… А я

Я вигадала новий спосіб виживання у моєму новому житті: сприймати все як гру. «Та це ж дуже цікаво!» – казав мій тато, коли треба було розібратися з хімічними рівняннями. Я вірила, що це дуже цікаво, і починала сприймати їх як ребуси, або ж японські кросворди. «Це ж дуже цікаво!» –